Листи Володимира Винниченка до Юрія Тищенка (Сірого) (1919–1920 роки).pdf

Надія МИРОНЕЦЬ ( Київ )

ЛИСТИ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

ДО ЮРІЯ ТИЩЕНКА (СІРОГО)

(1919–1920 РОКИ)

Талановитого українського письменника і відомого громадсько-політичного

діяча Володимира Кириловича Винниченка (1880–1951) пов’язували багато років

плідної співпраці і щирого приятелювання з видавцем і публіцистом Юрієм

Пилиповичем Тищенком (псевдонім Сірий; 1880–1953). Вони були однопар-

тійцями і політичними однодумцями, обидва належали до Української соціал-

демократичної робітничої партії, на цьому ґрунті й перетнулися їхні життєві

дороги. У своїх спогадах Ю. Тищенко згадував про їхню першу зустріч, яка ста-

лася після його втечі з-під арешту в 1907 р. Винниченко тоді допоміг йому вийти

із складної життєвої ситуації, надавши надійні адреси та рекомендаційні листи.

Під враженням від першої зустрічі з Винниченком Тищенко писав про нього як

про справжнього товариша-революціонера. “Незабаром я здибався з ним у Львові,

куди він приїхав за чужим паспортом у партійних справах, – згадував Тищенко. –

За той час ми були нерозлучні, а коли я провів його на вокзал під час повернення

до Києва, ми стали зовсім близькими приятелями. Звідтоді й почалося наше

листування” 1 .

Листування Винниченка з Тищенком досить об’ємне й інформаційно багате,

хоч і не все воно, на жаль, збереглося в українських архівах. У Центральному дер-

жавному архіві вищих органів влади та управління України в м. Києві (ЦДАВО

України) в особовому фонді В. Винниченка (Ф. 1823. – Оп. 1. – Спр. 36) збері-

гаються листи до нього Ю. Тищенка (Сірого) за 1909–1914 рр. (94 аркуші), в

особовому фонді Ю. Тищенка (Ф. 3803. – Оп. 1. – Спр. 46) – листи до нього

В. Винниченка за 1919–1934 рр. і, починаючи з 1928 р., – кілька копій листів

Тищенка до Винниченка (усього в цій справі 265 аркушів). В Інституті рукопису

Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (ІР НБУВ) у особовому

фонді В. Винниченка (Ф. 293. – № 277–279) – телеграма і 2 листи Ю. Сірого до

В. Винниченка за липень 1918 р.

Ці документи частково вже привертали увагу дослідників. Листування за

1933 р., у якому учасники епістолярного діалогу гостро дискутують з приводу

сутності національної політики, яку в той час московські більшовики проводили

в Україні, та інших проблем, ще в 1994 р. опубліковане Н. Кичигіною та Н. Ми-

1 Тищенко (Сірий) Ю . З моїх зустрічей: Спогади. – К., 1997. – С. 67.

571

ронець 2 і широко використане в монографії В. Солдатенка 3 . Листування

Ю. Сірого з В. Винниченком, у якому обговорювалися видавничі справи, вико-

ристане в статтях І. Ткаченка 4 та І. Сахно 5 . Однак це лише перші кроки у дослід-

женні багатої епістолярної спадщини обох відомих діячів, у якій порушуються

найрізноманітніші проблеми українського політичного і культурного життя,

учасниками і свідками якого вони були, а також питання їхнього особистого

життя, побутових умов тощо.

У даній публікації подано листи В. Винниченка до Ю. Тищенка, які охоп-

люють період, переломний у житті кореспондента, коли він, залишивши 10 лю-

того 1919 р. посаду Голови Директорії УНР, під приводом участі в міжнародній

соціалістичній конференції виїхав за кордон із твердим наміром покінчити з

політикою й повністю віддатися улюбленій письменницькій праці. Але політика

не відпускала його. Він гостро переживав події, що відбувалися в Україні, аналі-

зував недавнє минуле, роздумував над причинами поразки Української революції

і своєю причетністю до них. Саме на ці роки припадає його інтенсивна робота

над тритомною історично-мемуарною працею “Відродження нації”, переговори

в Будапешті з керівниками соціалістичної революції в Угорщині, сумнозвісна

поїздка в травні–вересні 1920 р. до Москви й в Україну. Усі ці події знайшли

відображення як у “Щоденнику” В. Винниченка 6 , так і в працях дослідників 7 .

Пропоновані листи додають деякі штрихи до біографії письменника і полі-

тика цих років, зокрема стосовно зусиль щодо видання і поширення його творів.

Видавнича тема в цих листах превалює, і це зрозуміло, адже Ю. Тищенко в ці

роки, як і в попередній період їхнього спілкування, робив багато для того, щоб

твори Винниченка побачили світ. Ще в 1911 р. Юрій Тищенко разом з Воло-

димиром Винниченком та Левком Юркевичем заснували в Києві видавництво

“Дзвін”, яке випустило збірку такої самої назви, а також друкувало політичну

та художню літературу, в тому числі шість томів (4–10) творів В. Винниченка та

2 Див.: Розбудова держави. – 1994. – № 7. – С. 58–64; № 8. – С. 39–44.

3 Див.: Солдатенко В. Ф . Володимир Винниченко: на перехресті соціальних і націо-

нальних прагнень. – К., 2005. – С. 245–251.

4 Ткаченко І . Видавничий аспект листування В. Винниченка та Ю. Сірого // Наукові

записки Кіровоградського держ. пед. ун-ту ім. Володимира Винниченка. Серія: Філологічні

науки (літературознавство, мовознавство). – Кіровоград, 2005. – Вип. 62. – С. 183–189.

5 Сахно І . Відображення громадсько-політичної діяльності В. Винниченка в його лис-

туванні з Ю. Тищенком (Сірим) // Громадсько-політична діяльність Володимира Винниченка

(до 125-річчя від дня народження). – К., 2006. – С. 236–244.

6 Винниченко В. Щоденник. – Т. І: 1911–1920. – Едмонтон; Нью-Йорк, 1980. – С. 321–

489. 7 Костюк Г. Володимир Винниченко та його доба: дослідження, критика, полеміка. –

Нью-Йорк, 1980. – С. 210–225; Саппа М . Винниченко і Раковський // Вітчизна. – 1990. –

№ 1. – С. 131–141; Лисяк-Рудницький І. Суспільно-політичний світогляд Володимира

Винниченка у світлі його публіцистичних писань // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе:

У 2 т. – К., 1994. – Т. 2. – С. 95–107; Кульчицький С. , Солдатенко В. Володимир Винниченко. –

К., 2005. – С. 185–287; Солдатенко В. Ф . Володимир Винниченко: на перехресті соціальних

і національних прагнень. – С. 161–209; та ін.

572

окремі його оповідання й п’єси. Протягом 1913–1914 рр. тут же виходив літе-

ратурно-науковий місячник “Дзвін”, фактичним редактором якого був В. Левин-

ський, а одним з найактивніших співробітників – В. Винниченко.

У 1917 р. Ю. Тищенко став також співзасновником видавництв “Український

учитель” та “Українська школа”. У зв’язку із складними умовами для видавничої

діяльності в роки революції, зокрема браком паперу в Україні, Ю. Тищенко в

червні 1918 р. перебрався до Відня і відновив там роботу видавництв “Дзвін” і

“Рідна школа”. Прибувши на кілька днів до Києва в липні 1918 р., він писав у

відповідь на лист В. Винниченка, який, мабуть, докоряв йому за те, що не друку-

ються його твори: “Отже, уважно перечитавши листа Роз[алії] Як[івни] і Вашого,

я бачу, що Вам дуже багато говорять про те, що й мені болить не меньше Вашого.

Коли послухаєш, то ніби й справді суспільство розв’язало свої кишені і прагне

до того, щоб прочитати якнайскорше всі твори В[олодимира] В[инниченка], а

Сірий навмисне затримує і гальмує справу. Але в дійсности воно не так [...]

Справді, що публіка вимагає Ваших книжок, але ж в тому, що вони не

вийшли, ніхто не винен, а найменше я. Все хотілось видати по можливості краще,

а до того тілько перших томів не було в продажу. На те ж, щоб видати краще, я

не мав ніяких засобів техничних, бо такого паперу, і взагалі паперу, в Києві не

було – се одно. Друге і найголовніше, що не було і таких коштів, хоч і про це я

весь час дбав. Що не сидів я згорнувши руки – се свідчить те, що за цей час

наше видавництво зробило найбільше коштовних видань, про це говорять і люди.

Тепер справа з папером в Києві безнадійна, і я мусів перенести друк видань аж

у Відень. Отже, там тепер починається друком перша частина томів І–ІV, які

буду гнать якнайскорше. Друк і там тепер коштує дорого, а з папером теж зле,

але мені пощастило роздобути 30 вагонів. Инша річ, як я все це виплачу, бо один

папір коштує міліон крон. Звичайно папір сей предназначений офіціально Авст-

рійським урядом на підручники. Друкувати є можливість кожного тому тілько

по 15 тисяч, і Ви, дорогий друже, не беріть серьозно тих слів, що Вам говорять

по сто тисяч кожного тому, бо на се треба по теперішнім цінам міліони, та до

того ні одне видавництво не може цього зробити навіть під загрозою смерти.

Умови теперішні друку такі, що ціна тома виходить однакова, чи ми друкуємо

10, чи 15, чи сто тисяч” 8 . У цьому і в наступному листах він обіцяє зробити

добре видання, хоч і скаржиться на велику втому, боїться “впасти пластом за

роботою” 9 .

Ю. Тищенкові вдалося видати у Відні й перевезти в Україну 11 вагонів

українських підручників, якими тут користувалися ще до середини 1920-х рр. 10 .

У Відні ж видано було 11 томів творів В. Винниченка, його працю “Відродження

нації” та окремі п’єси й оповідання. У вміщеній у першому томі статті “Від

Видавництва” сказано: “За тяжкого і не сприяючого видавничій роботі часу

8 ІР НБУВ. – Ф. 293. – № 228 (лист Ю. Сірого до В. Винниченка від 20 липня 1918 р.).

9 Там само. – № 229 (лист Ю. Сірого до В. Винниченка від 25 липня 1918 р.).

10 Тищенко (псевд. Сірий) Юрій // Енциклопедія українознавства. Словникова частина. –

Львів, 2000. – Т. 9. – С. 3218; Шудря М . Трудівник пера і друку // Тищенко (Сірий) Ю . З моїх

зустрічей. – С. 6–7.

573

починаємо ми видавати твори нашого письменника” 11 . У статті наголошувалося,

що видавництво “Дзвін” перше почало видавати повні твори Винниченка, воно

дбало, щоб його твори видавались якнайкраще. Але війна позбавила можливості

робити те, що б хотілося 12 .

Папір виданих у Відні творів Винниченка, справді, був посереднім, але

видавництво робило все, що залежало від нього, щоб твори класика української

літератури дійшли до читача. Вони видавалися тиражем 15 000 примірників,

обкладинку томів оформляв Г. Нарбут. Відповідаючи на запитання Ярослава

Стешенка: “Чи текст обгортки до кожного тому в рамці Нарбута до творів Винни-

ченка також його?” 13 , Ю. Тищенко писав: “Отже, щодо тексту в самій обкладинці,

то Нарбут дав тільки до шести томів, а решта була виконана по його зразках вже

тут за кордоном. На орігіналі осталась і була напис така: “В. Винниченко том І

Краса і сила”. Напис ся міститься на чотирьох рядках, як і на книжці” 14 . На

титульній сторінці кожної виданої “Дзвоном” книжки було зображення його

логотипу.

Як видно з листів Винниченка до Тищенка, він постійно дбав про те, щоб

його твори вийшли в якомога кращому вигляді та якнайшвидше дійшли до укра-

їнського читача. Довідавшись про захоплення поляками Дрогобича, він був дуже

стурбований тим, що перекриється шлях для перевезення його книжок в Україну.

Винниченко постійно підганяв Тищенка, щоб той негайно давав до друку

вже готові томи. Зате щиру радість висловлював, коли виходила в світ нова його

книжка й справи рухалися добре.

Особливо вболівав Винниченко за те, щоб якомога швидше дійшов до чита-

чів його твір “Відродження нації”. Перші двадцять примірників цієї книги уже

на початку квітня 1920 р. літаком було відправлено до Києва, з них порівну по

10 примірників для боротьбистів і незалежників. У супровідному листі до В. За-

тонськогоВ. Винниченко писав: “Дуже хотів би, щоб Ви перечитали деякі розділи

ІІ і ІІІ час[тин] моєї праці “Відр[одження] Нації” й написали мені, чи сучасний

курс Уряду на Україні дозволить цю книгу до поширення. Я ще більше був би

Вам вдячний, коли б Ви допомогли її виданню” 15 . У листі до боротьбистів і

незалежників він також просив написати йому, “чи може бути ця книжка допу-

щена до поширення. Особливо прошу перечитати де-які розділи ІІ і ІІІ ч[астин]

сеї праці, що торкається нац[іональної] і економ[ічної] політики рос[ійських]

комуністів на Україні. Першу частину мною написано навмисне в такому тоні, з

агітаційною метою: настроїти прихильно національно-напружені елементи до

11 Винниченко В . Твори. – К., 1919. – Т. І. – С. 5. Хоч місцем видання першого тому

позначений Київ, на останній його сторінці, після змісту, вказано: “Відень, Друкарня Інг.

Штайнмана”. У наступних томах місцем видання значиться Київ – Відень.

12 Там само. – С. 5–6.

13 ЦДАВО України. – Ф. 3803. – Оп. 1. – Спр. 53. – Арк. 161 (лист Я. Стешенка до

Ю. Тищенка від 15 червня 1926 р.).

14 Там само. – Арк. 163 (лист Ю. Тищенка до Я. Стешенка від 23 липня 1926 р.).

15 Цит. за: Солдатенко В. Ф. Володимир Винниченко: на перехресті соціальних і

національних прагнень. – С. 153–154.

574

слідуючих частин. Коли книжку може бути допущено, то дуже прошу помогти

видати на Україні, а також в перекладі на руську мову, що, мені здається, було б

корисно” 16 . Турбувався Винниченко й про те, щоб “Відродження нації” було

поширене за кордоном. У листах до Тищенка він просив надіслати цю працю

посольствам, “особливо в Будапешт, Італію і Чехію” (лист № 9), а також його

празьким друзям Я. Нечасу та О. Бадану (листи № 14, 17).

Деякі місця листів Винниченка прямо перегукуються із його записами в

“Щоденнику”, доповнюють їх. Зокрема, про свій задум написати працю “Відрод-

ження нації” він вперше згадує в “Щоденнику” 23 червня 1919 р.: “Хочу писати

щось подібне до історії української революції. Не знаю, що з того вийде” 17 . А

ще раніше, 20 червня, писав у листі: “Я хочу писати щось подібне до історії

української революції. Власне, більше мемуари чи нариси з історії цих двох

років. Хочу передати нашому громадянству всі події в їхній історичній послі-

довности і з тими поясненнями та подробицями, які ніякий пізнійший дослідувач

цих часів не зможе дати. Мені думається, що це є мій обов’язок, від виконання

якого наше громадянство матиме певну користь” (лист № 4).

Розповсюдження книжок для В. Винниченка було важливим не лише з точки

зору поширення його політичних поглядів, а й як засіб для існування, адже він

жив за рахунок гонорарів. Тому грошова тема, умови реалізації книжок в Україні,

стосунки з Дніпросоюзом займають чимале місце в поданих тут листах. З листів,

зокрема, випливає, що під час поїздки Винниченка у 1920 р. в Україну він передав

Дніпросоюзу валюту під обіцянку, що представництво цієї установи за кордоном

поверне йому гроші. Але коли Винниченко знову опинився за кордоном, то пред-

ставник Дніпросоюзу А. Сербиненко ніяк йому цих грошей не міг повернути,

чим поставив його в досить скрутне матеріальне становище (див. № 12, 13, 14,

15, 16).

Про побутові умови, в яких родина Винниченків опинилася в цей період

еміґраційного життя, також можна дізнатися з публікованих листів.

Крім цього, листи дають змогу уточнити місця перебування Винниченка у

той чи інший період, а інколи й виправити помилки, які зустрічаються у працях

дослідників. Так, у творі відомого дослідника життя і політичних поглядів В. Вин-

ниченка історика В. Солдатенка зафіксовано, що Земмерінг, де Винниченко почав

писати “Відродження нації”, знаходиться у Швейцарії 18 . Засумніватися в цьому

змусили слова з листа Винниченка від 24 березня 1919 р., написаного з Земме-

рінга: “...я незабаром виїду з Австрії – чи на Вкраїну, чи у Швейцарію, чи ще

куди-небудь” (лист № 1). Нескладні подальші пошуки підтвердили, що Земмерінг

знаходиться в Австрії.

Отже, наведені тут приклади переконують, що листи В. Винниченка є

важливим історичним джерелом як для істориків, так і для літературознавців.

При їх публікації збережено особливості авторського написання, однак розділові

16 Там само. – С. 154.

17 Винниченко В . Щоденник. – Т. І. – С. 358.

18 Солдатенко В . Володимир Винниченко: на перехресті соціальних і національних

прагнень. – С. 131.

575

Plik z chomika:

Inne pliki z tego folderu:

Inne foldery tego chomika: